Педагогічний тренінг

Педагогічний тренінг «Вчительська дипломатія або як робити зауваження»

Мета: навчитися формулювати зауваження у конструктивному полі.

Теоретична частина

Нерідко вчителі відчувають, наскільки важким є завдання керувати класом так, щоб учні (а всі вони таки різні) займалися на заняттях своєю основною справою — вчилися. Коли перед вами багато учнів, кожний із яких обтяжений своїми проблемами, і коли ці проблеми сприяють тому, що вони стають агресивними, упертими, пасивними, егоїстичними, незговірливими, галасливими, що «перебувають думками в хмарах», — від цього дійсно можна нервувати!

У цій ситуації у багатьох викладачів виникає емоційна напруга та нестерпне бажання зробити зауваження учням. Тому треба намагатися озброїтися такими фразами (зауваженнями), які в будь-якій ситуації вас не підведуть. Але досить часто підводять...

Типові (неконструктивні) зауваження. Вони часто сприяють зміцненню учнів у їхній по­зиції «Я — поганий». Їх поділяють на такі три групи:

1)               зауваження, що вимагають;

2)               зауваження, що придушують;

3)               непрямі зауваження.

Розглянемо їх докладніше, тому що вони є досить поширеним інструментом для змі­ни поведінки учнів.

Зауваження, що вимагають, точно повідо­мляють учневі про зміни в його поведінці, бажані для викладача: що варто зробити, як треба робити, як було б краще зробити. Викладач сам приймає рішення й чекає, що учень його реалізує.

Зауваження, що вимагають, розподіляють на п’ять видів:

1)    накази, команди, указівки: «Виплюнь за­раз же жуйку»; «Негайно сядь»;

2)    застереження, погрози: «Якщо ти не за­ймешся виконанням завдання, я залишу тебе доробляти його після уроків»; «Якщо ти будеш продовжувати так поводитися, то скоріше вилетиш із цього навчального закладу»;

3)    нотації, проповіді: «Ти б краще вчився, а не мобілкою займався»; «У твоєму віці вже варто знати, як поводитися»;

4)     повчання: «Ти ніколи не зможеш дочитати параграф, якщо будеш постійно дивитись у вікно»; «Книги, як відомо, призначені для читання, а не для малювання»;

5)     поради: «Я б на твоєму місці ніколи б так не поводився»; «Шановні, обговоріть свої проблеми на перерві!»

Усередині кожного такого зауваження заховано повідомлення «Ти — поганий»: ти не можеш самостійно виріши­ти, ти ні на що не здатний. Тому будь-яке зауваження краще починати зі слова «Я» і говорити про свої почуття і складнощі, що виникли у зв’язку, наприклад, із поведінкою дитини. Учитель тим самим як би розкривається перед учнями, роз­раховує на їхнє розуміння й допомогу... Хоча робити це досить важко, особливо вчителю, який «має бути завжди пра­вий». Але звичка робити зауваження са­ме в такій формі може стати своєрідним щепленням, що в подальшому вбереже пе­дагога від переходу на обвинувачувані «Ти- висловлювання».

Зауваження, що придушують, ще «гірше», ніж ті, які вимагають. Вони змішують учня з брудом, знижують його самооцінку, при­нижують його. Ці зауваження містять оцін­ку, осуд, критику, глузування. Їх поділяють на чотири категорії:

1)    обвинувачення, осуд, критика, протистав­лення: «Як тільки бійка, я завжди знаю — це Павлов»; «Ну, ти мені й набрид»; «Ні, тобі вийти — не можна»;

2)     обзивання, глузування: «Ви скачете, як череда диких тарганів»; «Ви просто по­кидьки суспільства»; «Треба ж, як ти ро­зійшовся! Давно «двійок» не одержував?»;

3)     інтерпретація: «У вас що, хлопчики, про­блеми із дисципліною?»; «Я розумію, Пав­ленко, ти написав це, щоб продемонстру­вати свої незвичайні здібності. Добре, щоб вони поширювалися й на орфографію»;

4)     допитування, випитування, розслідуван­ня: «Чому це ви сидите не на своїх міс­цях?»; «Як ти можеш сподіватися склас­ти іспити, коли ти пропустив стільки занять?»; «Хто зробив підказку, негайно відповідайте!»

Незалежно від того, який буде ефект за­уваження, що придушує — пропаде й ніяк не вплине на поведінку учня або засвоїться ним як ще один доказ його неадекватності. І в тому, і в іншому випадку він розкодує (зрозуміє) сховане повідомлення викладача: «Ти — поганий».

А тепер розглянемо непрямі зауваження. Во­ни містять у собі глузування, сарказм, дражніння, зауваження, що розважають: «Ніколи раніше мені не доводилося працювати з та­кими учнями!», «Ну що, Іване, викликати тебе сьогодні безглуздо, так?», «Почекаємо, хлопці, нехай наш клоун закінчить виступ!», «Я дуже сподіваюся, що ти закінчиш все- таки училище, станеш викладачем, і в тебе будуть сотні таких же учнів, як ти сам!» Чимало викладачів віддають перевагу не­прямим зауваженням, тому що. їм здається, що учні легше переносять непрямі зауваження, тому що во­ни значно «м’якше» (у порівнянні з тими, що вимагають і придушують), однак, схо­вану частину «Ти — поганий» замаскувати не вдається.

Що ж є спільним для таких неконструктив­них зауважень?

Насамперед те, що всі вони містять сховане пові­домлення «Ти — поганий». Його мають на ува­зі, легко вбудовуючи в будь-яке зауваження: * «Припини!» (команда). Розкодування: «Ти — поганий, тому що не розумієш, що варто зупинитися»; * «Краще заспокойся, а то... (погроза). Розко­дування: «Ти — поганий, тому що не зна­єш, що варто заспокоїтися, і не розумі­єш, що буде, якщо ти цього не зробиш»; * «Варто було б краще знати!» (нотація). Розкодування: «Ти — поганий, тому що не розумієш, що тобі варто було б краще знати»;

* «Роби, як я сказав!» (приписання). Роз­кодування: «Ти — поганий, тому що сам не зможеш керувати собою, тоді роби, як я сказала»;

* «Ти поводишся, як маленька дитина!» (обзивання). Розкодування: «Ти — пога­ний, дотепер не зміг подорослішати і по­водишся, як дитина»;

* «Ти цього не знаєш, а намагаєшся фан­тазувати» (аналізування). Розкодування: «Ти настільки поганий, що навіть цього не знаєш, та й збагнути не можеш»; * «Зазвичай ти такий гарний хлопчик» (позитивне оцінювання). Розкодування: «Ти — поганий, не можеш бути завжди гарним хлопчиком»;

* «Я думаю, тобі буде краще завтра» (пе­реконання). Розкодування: «Ти поганий, навіть не можеш почувати себе добре, можливо, завтра тобі й пощастить»; * «Чому ти це зробив?» (випитування). Розкодування: «Ти — поганий, навіть не представляєш, що ти накоїв»; * «Подивіться; ще один Михайло Ломоносов!» (сарказм). Розкодування: «Ти — по­ганий учень із непомірною самооцінкою».

Друга спільна характеристика таких за­уважень — вони сфокусовані винятково

на учневі й зовсім нічого не повідомляють про педагога. Якби викладач повідомив про те, що він від­чуває з приводу поведінки учня, який во­на справляє на нього вплив, то зауваження було б більше конструктивним, наприклад: «Мене гнітить шум, який ви утворюєте»; «Мені важко працювати, коли хто-небудь пересідає з місця на місце». Крім того, такі зауваження не містять нега­тивної оцінки особистості учня, що дозволяє йому бути розумним і йти назустріч викла­дачу, а не пручатися, гніватися, хитрити.

 Загалом конструктивні зауваження мають низку переваг:

*      вони сприяють появі в учнів бажання змінити поведінку;

* вони містять мінімальну негативну оцінку учня;

*      вони не руйнують взаємин у системі «вчитель - учень».

          Структура та особливості конструктивних зауважень.

    Вони за своєю повною формою містять три частини. Зробити подібне за­уваження не просто. Але цього можна на­вчитися. Насамперед, учні мають зрозуміти, що ста­новить проблему для викладача. Якщо учні не можуть навіть припустити, чому це ви­кладач робить зауваження, воно заздалегідь приречене на неефективність. Тому першою частиною такого зауваження є опис педагога, що не засуджує та не обзиває його: «Коли я бачу папірці, що лежать на підлозі...»; «Коли ви малюєте в зошиті...»; «Коли я не можу знайти журнал, що лежав на столі...»; «Коли мене перебивають під час пояснення...» Зверніть увагу, що в цій першій частині за­уваження говориться про те, що є результа­том поведінки учня. Саме це турбує педагога. Конструктивне зауваження не містить обви­нувачення, оцінки, моралізування, приписання, оцінки, навіть у посиленій формі — коли конкретизовано автора неприйнятної пове­дінки: «Коли ти вертишся...»; «Коли ти штов­хаєш сусіда...»; «Коли ти перебиваєш мене...» Як бачимо, викладач не повідомляє про своє сприйняття ситуації в цій частині зауваження. Однак, описувати ситуацію, неприйнятну для вас, повідомляти тільки факти не так уже просто, нам постійно хочеться внести в цій опис своє особисте відношення до фактів. Порівняйте, що виходить у цьому випадку з вищенаведеними прикладами першої час­тини неконструктивного зауваження: «Коли я бачу, що не можу довіряти деяким несвідо­мим учням...»; «Коли ви виявляєте таку не­чесність по відношенню один до одного...»;

«Коли я бачу, що ви настільки ледачі, що залишили сміття на партах...»; «Коли ви ска­чете по класу, як дикі звірі...»

Перша частина зауваження має містити тіль­ки опис фактів і нічого більше.

Цю частину завжди треба починати зі слова «Коли», або це «Коли» потрібно явно мати на увазі. Це необхідна умова. Адже ви аж ніяк не весь час засмучені поведінкою пев­ного учня, а тільки в певних випадках. Саме цей мінливий характер вашого невдоволення й необхідно донести до учня. Роблячи кон­структивні зауваження, ви фокусуєте увагу на специфічній поведінці. Роблячи заува­ження неконструктивні, ви фокусуєте увагу на особистості учня. У першому випадку учень почуває, що його приймають, у дру­гому випадку — ні.

Друга частина зауваження, яке складається з трьох частин, є, мабуть, найскладнішою для більшості викладачів. У ній описують той конкретний і відчутний ефект, що буде мати неприйнятна поведінка учня, зазначена в першій частині для викладача: «Коли ви залишаєте двері в кабінет відкритими (безоцінний опис ситуації), виникає протяг, і мені сильно дме (значимий ефект)»; «Коли ви не складаєте навчальні посібники назад у ша­фу (безоцінний опис ситуації), я витрачаю багато часу на збирання (значимий ефект)...»

Тільки в тому випадку, коли учень погодить­ся з тим, що результати його поведінки дій­сно створюють проблему для викладача, він одержує підстави для зміни своєї поведінки. Практично всі учні (більшість дорослих також), не замислюються про вплив ре­зультатів своєї діяльності на інших людей, вони просто не уявляють, що є причиною виникнення проблем у довколишніх людей. Скажімо так — вони це роблять «не зі зла». Тому, коли ви повідомляєте іншій людині про ефект її поведінки, найпоширеніша ре­акція: «О, вибачте, я не припускав...», або «Я не думав...», або інші варіації.

         Третя частина конструктивного зауваження повідомляє учневі про ті почуття й емо­ції, які відчуває викладач у результаті того ефекту, про який було повідомлено в другій частині: «Коли ви залишаєте двері в кабінет відкритими (безоцінний опис ситуації), ви­никає протяг, і  мені сильно дме (зна­чимий ефект), і я боюся, що можу засту­дитися (почуття)»; «Коли ти висуваєш но­ги з-під парти (безоцінний опис ситуації), я можу спіткнутися (значимий ефект), і я боюся впасти й розбитися (почуття)». У вищенаведених зауваженнях сказано про можливий ефект і про те, що цей ефект викли­че певні почуття. Така послідовність викладу (поведінка - ефект - почуття) повідомляє учневі, що почуття виникають стосовно мож­ливого ЕФЕКТУ, але не ПОВЕДІНКИ учня.

Можливе й опускання якої-небудь частини трискладного зауваження. Загальне правило тут таке: бажано повідомляти про неприйнятну ситу­ацію й про почуття. Повна форма зауважен­ня є дуже діючим інструментом педагога, але ним, як знаряддям головного калібру, не варто користуватися постійно. Найкраще його застосовувати в найбільш відповідаль­них випадках.

Як бачимо, застосування в спілкуванні з учнями конструктивних зауважень потре­бує від викладача певних зусиль, але вони варті того, бо сприяють встановленню вза­єморозуміння і тим самим попереджають конфліктні ситуації.

                                    Практична частина

Сформулюйте конструктивне зауваження у кожній з наведених ситуацій.

Ситуація 1. Учень надто висувається з вікна.

Ситуація 2. Учень відстав від групи на екскурсії

Ситуація 3. Викладач із наснагою готовив урок. Один з учнів не слухає його, позіхає, штовхає сусіда.

Ситуація 4. Учні залишили клас, не прибравши його.

Ситуація 5. Учень постійно перепитує у сусіда, яке завдання та на якій сторінці у підручнику.

Ситуація 6. Учень голосно коментує слова вчителя.

Ситуація 7. Учні граються у мобільному телефоні та не слухають пояснення вчителя.

Ситуація 8. Учень постійно запізнюється на урок.

Ситуація 9. Учень регулярно забуває зошит.

Ситуація 10. Учень відмовляється виконувати завдання.